Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. 

Пам’ять не стерти роками. Вечір пам’яті за загиблими у Голодоморі в Україні відбувся у Рудківській гімназії. Учні вшанували світлу пам’ять безвинно замучених голодом людей.

Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу, Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне - щоб зрозуміти.
І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували - все це винищувалося з корінням.

Сьогодні запалимо свічки та пом’янімо усіх. Не їм це потрібно, а нам.